Накладення арешту на майно боржника та основні вимоги до процедури
Формування непогашеної заборгованості
Наявність непогашеної заборгованості у фізичної або юридичної особи - це абсолютно звичайне явище в сучасній економічній ситуації. У деяких випадках формування такої заборгованості здійснюється навмисно: наприклад, компанія залучає довгостроковий кредит на реалізацію великого інвестиційного проекту, або громадянин бере іпотеку з наміром поліпшити свої житлові умови в звязку з народженням дитини. А в якихось ситуаціях непогашена заборгованість може утворюватися ненавмисно: як правило, так відбувається в разі, якщо боржник по тій або іншій причині не здійснив своєчасного внесення необхідної суми грошових коштів для погашення боргу. З комерційною компанією така ситуація може статися в разі технічного збою при відправці грошового переказу безготівковим способом. Фізична особа же може просто забути про необхідність оплатити, наприклад, комунальні послуги чи послуги провайдера, який надає доступ в інтернет.
Крім того, подібна ситуація може скластися в разі, якщо боржник просто не знав про наявність у нього непогашеної заборгованості. Це може статися з платежами, які не носять регулярного характеру і вимагають додаткового інформування платника про необхідність внесення певної суми грошових коштів. Таким чином організовується оплата податків і зборів: Федеральна податкова служба надсилає платнику податків повідомлення про нарахування податку за його місцем проживання. Однак якщо він не проживає за адресою постійної реєстрації або просто знаходиться в тривалому відїзді, він може не отримати цієї інформації і тим самим сформувати заборгованість. Тоді проти нього можуть бути застосовані санкції, наприклад, накладення арешту на майно боржника.
Порушення виконавчого виробництва та накладення арешту
Всі ці різні ситуації обєднує наявність непогашеного боргового зобовязання у боржника. У свою чергу, його наявність фактично обмежує інтереси особи, якій належить отримання грошових коштів, а тому чинне законодавство надає останньому достатньо широкий спектр повноважень і інструментів, якими він може скористатися для захисту своїх законних прав та інтересів. Так, наприклад, кредитор, який має на руках всі основні документи, що підтверджують його право на одержання з боржника грошових коштів, має право звернутися до судового органу з позовною заявою про стягнення необхідної суми.
Якщо суд, розглянувши позовну заяву і підтверджуючі вимогу позивача документи, визнає його претензії правомірними, він винесе постанову про стягнення. Разом з тим досить часто зустрічаються випадки, коли навіть при наявності судової постанови боржник ухиляється від виконання своїх фінансових зобовязань. У свою чергу, позивач в такій ситуації має право звернутися в Федеральну службу судових приставів із заявою про порушення відносно неплатника виконавчого провадження. Плануючи таке звернення, слід мати на увазі, що стаття 30 Федерального закону № 229-ФЗ від 2 жовтня 2007 року "Про виконавче провадження» вимагає, щоб до заяви було докладено відповідну постанову суду.
Власне факт порушення виконавчого провадження щодо особи, що має непогашені фінансові зобовязання, тягне за собою досить серйозні наслідки. Справа в тому, що Федеральний закон № 229-ФЗ від 2 жовтня 2007 року "Про виконавче провадження» передбачає широкий перелік заходів, обмежень і санкцій, який можуть бути застосовані до обєкту виконавчого провадження з метою спонукати його погасити наявні заборгованості. При цьому зазначені заходи можуть бути застосовані як до самого боржника, так і по відношенню до його майну.
Однією з таких заходів є накладення арешту на майно неплатника. Боржнику, що зіткнулося з цією процедурою в рамках виконавчого провадження, слід мати на увазі, що накласти арешт на майно може представник Федеральної служби судових приставів лише в тому випадку, якщо сума боргового зобовязання, за яким порушено дану виконавче провадження, перевищує 3 тисячі рублів. В іншому випадку, встановлює пункт 1.1 статті 80 Федерального закону № 229-ФЗ від 2 жовтня 2007 року "Про виконавче провадження», застосування такого запобіжного щодо майна неплатника є неправомірним і може бути проведена її скасування.
Обмеження, що застосовуються по відношенню до майна боржника
Власне накладення арешту на майно передбачає встановлення певних обмежень щодо користування та розпорядження ним для боржника.
Зазначена міра може бути реалізована в відношенні власності неплатника як при наявності постанови фахівця Федеральної служби судових приставів, так і за клопотанням кредитора. При цьому пункт 4 статті 80 Федерального закону № 229-ФЗ від 2 жовтня 2007 року "Про виконавче провадження» встановлює, що заборона розпоряджатися своєю власністю, тобто дарувати її, передавати в користування третім особам або здійснювати стосовно неї інші подібні дії, застосовується при накладенні арешту у всіх без винятку випадках. А ось заборона використання належить боржнику власності може застосовуватися на розсуд судового пристава, так само як і її вилучення.
Однак при цьому слід мати на увазі, що пункт 3 статті 84 Федерального закону № 229-ФЗ від 2 жовтня 2007 року "Про виконавче провадження» визначає, що якщо такий захід, як накладення арешту на майно, була застосована відносно коштовностей, що належать боржнику, включаючи дорогоцінні камені, ювелірні вироби, дорогоцінні метали у вигляді зливків та в вигляді брухту, така власність підлягає вилученню в будь-якому випадку.
Залежно від того, чи було застосовано вилучення майна неплатника в рамках конкретної процедури накладення арешту на нерухоме майно та інше майно, а також з урахуванням інших причин, які може прийняти до уваги фахівець Федеральної служби судових приставів, він повинен буде прийняти постанову про те, хто саме буде здійснювати зберігання або охорону власності, щодо якої було накладено стягнення. Так, чинне законодавство допускає, що в різних випадках в цій ролі можуть виступати сам боржник, члени його сімї, особа, клопотати про порушення провадження у справі, тобто кредитор, яку третю особу, у якої укладено договір, укладений з Федеральною службою судових приставів, який надає йому право здійснювати зберігання або охорону арештованого майна.
Складання акта про накладення арешту
При цьому порядок накладення арешту на майно, а також окремі елементи процедури, наприклад, такі, як вилучення власності, повинні реалізовуватися в суворій відповідності до вимог чинного законодавства. Порушення встановленої процедури може стати для особи, якій належить така власність, приводом для звернення до судового органу з метою оскарження законності та підстав накладення арешту на майно. У цьому випадку може бути здійснена скасування арешту.
Так, судового пристава при реалізації зазначеної процедури необхідно керуватися положеннями пункту 5 статті 80 Федерального закону № 229-ФЗ від 2 жовтня 2007 року "Про виконавче провадження», який вимагає, щоб її застосування у справі проводилося з одночасним складанням відповідного акта в присутності понятих . Цей акт повинен містити кілька основних розділів, що описують характер процедури і майна, на яке накладається арешт.
Зокрема, в ньому необхідно ретельно перерахувати і описати всю піддалася стягненню власність, провести попередню оцінку її вартості і зафіксувати, які саме обмеження були застосовані щодо користування нею в кожному конкретному випадку. Крім того, розглядається акт повинен містити відомості про понятих, а також їх зауваження і заяви про хід реалізації процедури і підстав накладення арешту на майно, якщо такі є. Нарешті, цей акт повинен містити позначку про розяснення особі, щодо власності якого застосовуються обмежувальні заходи, його прав і обовязків у звязку з їх застосуванням.
Після того як необхідний акт був складений, всі учасники процедури повинні поставити на ньому власноручні підписи: зокрема, мова йде про судовий пристава, який здійснював процедуру, які були присутні при ній понятих та інших осіб, які брали участь в накладенні арешту. У разі якщо та чи інша особа відмовляється підписати цей документ, судовий пристав повинен зробити на ньому відповідну відмітку.
Інформування учасників процесу про хід реалізації процедури
Таким чином, акт про накладення арешту на майно боржника стає одним з найважливіших документів в рамках реалізованого провадження у справі. У звязку з цим чинне законодавство накладає на фахівця Федеральної служби судових приставів, що здійснює ведення справи, обовязок щодо інформування всіх зацікавлених сторін про хід процесу і характер прийнятих в його рамках заходів. Таке інформування, зокрема, має бути здійснено шляхом направлення копій зазначеного протоколу накладення арешту на майно всім зацікавленим сторонам. При цьому направити їм відповідні документи судовий пристав повинен на наступний день після того, як була проведена процедура арешту.
Більш того, пункт 7 статті 80 Федерального закону № 229-ФЗ від 2 жовтня 2007 року "Про виконавче провадження» вимагає, щоб в разі, якщо накладення арешту на майно неплатника за рішенням судового пристава супроводжувалося процедурою вилучення майна, копії актів про вчинення таких дій в рамках провадження у справі направлялися всім зацікавленим сторонам в той же день, коли була здійснена процедура. Крім того, електронна копія такого акту повинна бути спрямована в реєструючий орган, проте термін, відведений фахівця Федеральної служби судових приставів на таку відправку, кілька більш тривалий - він становить 3 дні з моменту накладення арешту на майно.
