Що говорить судова практика в питаннях про виключення з реєстру вимог претензій кредиторів?
Неврегульований законом питання
У період масової деіндустріалізації в нашій країні і світових криз, коли ринкова економіка по всьому світу дає періодичний збій, юридичні особи, вставляють західні моделі розвитку бізнесу, отримуючи позики від різних субєктів на розвиток, з великою ймовірністю зазнають краху. Чи не в змозі виконувати взяті на себе зобовязання перед субєктами, які видали такій юридичній особі позику, воно починає проходити процедуру банкрутства. Під час цієї процедури на таке юридична особа призначається арбітражний керуючий, який і керує ним.
Всі кредитори намагаються максимально захистити свої інтереси і отримати належні їм кошти. Цей не найкращий період в життєдіяльності підприємства ускладнюється тим, що вимоги позикодавця в багатьох випадках значно перевищують його можливості, коли його активи не в змозі задовольнити висунуті претензії за взятими боржником на себе зобовязаннями. У таких випадках актуальним стає виключення з реєстру вимог кредиторів. Хто зацікавлений в такій процедурі насамперед? По-перше, в цьому зацікавлені особисто позикодавець боржника, оскільки чим менше існує субєктів з претензіями до конкретного підприємства-банкрута, тим більша ймовірність, що в процесі процедури банкрутства вони зможуть дотриматися свої інтереси в повному обсязі.
По-друге, якщо підприємство-боржник доручалося за виконання взятих на себе зобовязань третіми особами на підставі договору поручительства, то вимоги субєктів до боржників також включаються до зазначеного реєстру, оскільки то особа, за яке доручалося боржник, ліквідовано. А значить, все ті зобовязання, які були забезпечені поручительством, припиняються і в виключення домагань з реєстру зацікавлений безпосередньо сам боржник.
Незважаючи на достатню зацікавленість у виключенні певних вимог з реєстру, на практиці виявляється досить складно це зробити. Труднощі виникають навіть тоді, коли припиняють свою дію зобовязання, які були забезпечені поручительством.
Для того щоб зрозуміти суть проблеми, необхідно розібратися з тим, що потрібно мати на законодавчому рівні, щоб була відсутня проблема виключення з реєстру вимог кредиторів. По-перше, для цього законом повинен бути визначений той судовий акт, на підставі якого проводиться виключення претензій з реєстру. По-друге, має бути визначено та особа, які було б уповноважена подавати заяви про таке виключення. І по-третє, необхідна наявність в законі переліку підстав, які дозволяли б виключати домагання кредиторів з реєстру.
Якщо звернутися до законодавства, то можна прочитати в статті 16 Закону Російської Федерації «Про банкрутство», що тільки на підставі вступили в силу актів суду арбітражний керуючий має право включати або виключати з реєстру вимог кредиторів все домагання позикодавців. Цією статтею визначено, що склад і розмір таких претензій, які включаються в реєстр, встановлюються судом. При цьому законодавець не відповів на питання, які саме він має на увазі акти суду, винесені ці акти в рамках справи про банкрутство, або акти суду, які винесені в рамках інших справ.
Що стосується переліку наведених вище питань, які хотілося знайти в законодавстві, то відповіді на них відсутні. Законодавець залишив їх на внутрішнє переконання суддів, тим самим не тільки ускладнивши саму процедуру, але і створивши грунт для корупції і зловживань.
Який судовий акт?
Якщо ми проведемо аналіз тих вищевказаних положень, які регулюють деякі питання виключення з реєстру, то переконаємося, що всі ті претензії, які вносяться до реєстру, визначаються арбітражним судом. У свою чергу, арбітражний суд перевіряє і визначає обгрунтованість таких домагань. За результатами такої перевірки суд може включити претензії кредиторів до реєстру або відмовити у включенні цих вимог до реєстру.
В цілому, якщо звернутися до судової практики і до зазначеного закону, то напрошується наступний висновок.
Вимоги кредиторів включаються до реєстру і виключаються з нього тільки на підставі судових актів арбітражного суду
При цьому суд повинен враховувати, що відповідно до положень статті 9 Цивільного Кодексу Російської Федерації громадяни можуть здійснювати належні їм цивільні права на власний розсуд, а значить, кредитор має право як предявляти свої претензії до боржника, так і має повне право відмовитися від своїх претензій.
В останньому випадку, з огляду на права кредитора, суд визначає виключити домагання цього кредитора з реєстру. Робиться це в процесі розгляду правомірності включення вимог такого кредитора до реєстру. Але один раз відмовившись від реалізації свого права, такий кредитор не має права повторно звертатися до суду. Законодавство не допускає, щоб в рамках справи про банкрутство кредитори могли багаторазово звертатися з претензіями хоча б тому ж питанню.
Хто уповноважений подавати заяву про виключення і на якій підставі?
Як вже говорилося вище, для того, щоб виключити виникли вимоги позикодавців з відповідного реєстру, потрібно визначити уповноважену особу, яка може про це подавати заяву. У судовій практиці є суперечлива думка і судді по-різному трактують положення законодавства, а відповідно, по-різному визначають таких уповноважених осіб.
У ряді випадків суди залишають таке право за арбітражними керуючими, а також позикодавців, чиї вимоги були включені до реєстру. При цьому такого права позбавлялися самі боржники. Однак в положеннях статті 16 Закону Російської Федерації «Про банкрутство» зазначено, що крім арбітражного керуючого, в суд про зняття претензій кредитора з реєстру має право звернутися будь-яка інша особа, яка бере участь у справі.
Визначивши перелік осіб, які уповноважені заявляти про виключення претензій з реєстру, суди встановлюють, в результаті чого виникає можливість їх зняття, тобто визначаються для цього підстави. Відсутність чіткого посилання в законі компенсується судовою практикою, в результаті чого можна виділити чотири пункти, на підставі яких з реєстру можуть бути виключені вимоги кредитора.
По-перше, претензії можуть бути виключені за результатами скасування або визнання недійсним судового акта, яким дана вимога була внесена до реєстру. При цьому така відміна повинна відбуватися в порядку, який передбачає процесуальне законодавство.
По-друге, такий результат буде досягнуто, якщо визнається недійсним рішення податкового органу про стягнення.
По-третє, якщо самі позикодавці своєю заявою відкликають, вимагають виключення їх домагань, позначених в реєстрі.
І, по-четверте, підставою для виключення вимог субєкта з реєстру є заміна кредитора.
Виділяємо підстави з судової практики
Але ще раз варто підкреслити, ці підстави можна виділити саме з судової практики. Ні в одному з нормативно-правових актів законодавець чітко не виділив підстави для такого виключення. Тому залишається виходити з думок судів, які приймають рішення, виходячи зі своїх внутрішніх переконань. У тих випадках, якщо звертаються до суду за фактом погашення претензій кредитора до поручителя внаслідок ліквідації боржника, судами такі заяви залишаються без задоволень, вказуючи на відсутність саме підстав для виключення з реєстру. Якщо звернутися до положень Цивільного Кодексу Російської Федерації, а саме до статей 64, 367 і 419, то можна прийти до висновку, що після ліквідації боржника перестають мати силу і доручення, які забезпечують виконання зобовязань з боку боржника. На цій підставі підлягають виключенню вимоги до поручителя з реєстру, які предявлені в рамках справи про банкрутство.
Важливий момент: нести зобовязання позичальники можуть і солідарно. У такій ситуації у цих позичальників може виникнути і солідарна заборгованість. При такій заборгованості кредитор має повне право вимагати виконання зобовязань по кредиту як від будь-якого з боржників, так і від усіх боржників спільно. Такі претензії кредитор може предявляти на всю заборгованість, або на її частину. І якщо один з боржників повністю задовольняє претензії кредитора, то інші боржники, які несли солідарну відповідальність разом з ним, звільняються від своїх зобовязань перед кредитором.
Якщо боржник не виконав свої зобовязання перед кредитором у звязку з його ліквідацією, то суди не вважають, що у них є підстави виключати претензії кредитора з реєстру вимог поручителя за основним зобовязанням.
Необхідно окремо відзначити і питання про предявлення претензій до поручителя. Суди виходять з того, що таке домагання має бути предявлено до моменту завершення конкурсного виробництва по відношенню до позичальника-боржника. У цьому випадку зобовязання поруки не вважається припиненим. В іншому випадку, коли така вимога предявляється після того, як боржник ліквідований, а значить і конкурсне виробництво завершено, то таке зобовязання поручителя судами вважається завершеним.
Якщо претензія до поручителя предявляється до того моменту, коли боржник ліквідований і процедура банкрутства ще знаходиться в процесі, рекомендується заявникам в своєму зверненні посилатися на норми, які містяться в вищевказаних статтях Цивільного Кодексу Російської Федерації. Саме такий порядок забезпечить обґрунтування своїх домагань в заяві, яка подається до арбітражного суду.
Виключаємо на підставі оскарження
Як можна помітити з вищевикладеного, розглянутий питання досить складне, викликає багато суперечок в судовій практиці і, найнеприємніше, слабо відрегульований на законодавчому рівні. Як зазначалося вище, таке неврегульоване стан цього питання провокує виникнення різних рішень в арбітражному суді, які можуть суперечити один одному.
З чинного законодавства можна зробити однозначні висновки, що передбачається можливість погашення претензій в тому випадку, якщо це домагання повністю задоволено і в разі, якщо майна боржника недостатньо для виконання своїх зобовязань. Такий порядок законодавець закріпив в положенні статті 142 Закону Російської Федерації «Про банкрутство». Жодної норми, яка б передбачала примусове виключення претензій позикодавця з реєстру кредиторів, Російським законодавством не передбачено.
У практиці дуже часто виникають ситуації, коли на домагання кредитора можуть бути заперечення від учасників процесу ліквідації підприємства. Заперечення на необгрунтовані, спірні або будь-які інші вимоги займодателя можуть подавати як кредитори, які предявили претензії, так і ті, у яких претензії знаходяться на розгляді в суді. Крім кредиторів, заперечення на предявлені претензії можуть подавати арбітражний керуючий і сам боржник. Всі учасники, які беруть участь у справі про банкрутство, можуть по кожній заявленій претензії предявляти свої заперечення або оскаржити ці домагання в суді. Як результат, предявлене вимога може бути не встановлено.
Удосконалення законодавства, як ефективне вирішення питання
Найефективніше, що може зробити законодавець для врегулювання процедури банкрутства в контексті даного питання полягає в тому, щоб дати в законах чітку відповідь на поставлені вище питання. Як зазначалося вище, Законом повинен бути чітко регламентований судовий акт, на підставі якого проводиться виключення вимог з реєстру. Крім зазначеного, має бути визначено та особа, які було б уповноважена подавати заяви про таке виключення і необхідна наявність в законі переліку підстав, які дозволяли б виключати домагання кредиторів з реєстру.
На сьогоднішній день, аналізуючи юридичну практику і чинне законодавство, можна зробити наступні висновки. Арбітражний суд приймає до розгляду і розглядає заяви з претензіями кредиторів за аналогією зі звичайними позовами до суду. Відповідно, всі умови, що висуваються до типових позовних заяв абсолютно справедливі і до заяв кредиторів у арбітражний суд. Розглядаються такі домагання відповідно до положень Господарського процесуального законодавства Російської Федерації. При цьому враховуються особливості, які передбачені федеральними законами і які регулюють питання банкрутства. Але всі ці претензії кредиторів розглядаються не як самостійні позовні заяви, а в рамках справи про банкрутство.
І якщо в результаті розгляду і перевірки позовної заяви кредиторів про внесення або виключення з реєстру їх вимог судом вважаються обгрунтованими, то тільки в цьому випадку проводиться їх включення або виключення з цього реєстру. При цьому зовсім не має значення, чи визнає вимоги кредиторів сам боржник або арбітражний керуючий. Суд перед винесенням свого рішення повинен зважити всі факти, докази і заперечення учасників процедури банкрутства.
Існуючі проблеми з даним питанням викликані насамперед тим, що положення Закону Російської Федерації «Про банкрутство» не дають однозначних відповідей на поставлені вище питання. А це вимагає реагування та внесення ряду змін до цього Закону, а також до Цивільного Кодексу Російської Федерації.
У чинне законодавство повинні бути включені такі положення, як включення вимог кредиторів до реєстру та виключення з нього на підставі рішень суду. Виробляти таке виконання рішень суду повинен або арбітражний керуючий, або призначений реестродержатель. Суд виносить свої рішення тільки на підставі і за підсумками ретельної перевірки. Заяви кредиторів про виключення своїх вимог претензій з реєстрів можуть бути подані до арбітражного суду будь-яким учасником справи про банкрутство. При цьому в заяві повинно бути зазначено рішення суду, на підставі якого домагання кредитора були включені до реєстру.
Всі ці зміни досить внести в один з пунктів статті 16 Закону Російської Федерації «Про банкрутство», що дозволить виключити подвійне тлумачення одних і тих же проблем в розглянутому питанні, зменшить можливість використання такого тлумачення в корупційних схемах і закрити неврегульоване питання.
