Стягнення коштів для погашення боргу по кредиту судовими приставами

Залучення кредитних коштів і формування непогашеної заборгованості по кредиту

У сучасній економічній ситуації придбання того чи іншого предмета, речі або цінності з залученням кредитних коштів стає досить повсякденною практикою. До неї нерідко вдаються фізичні особи, які бажають придбати дорогу річ, наприклад, хутряне або ювелірний виріб, побутову техніку, автомобіль або квартиру. Таке рішення може бути повязано з тим, що поточний рівень доходів громадянина або домогосподарства утруднює здійснення такої покупки з використанням коштів, що надходять протягом 1-2 місяців, а процес накопичення виглядає досить тривалим. В цьому випадку залучення кредитних коштів може стати дійсно відповідним способом виходу з ситуації, що склалася.

Юридичні особи теж досить часто вдаються до отримання позик або кредитів у банківських установ. Їх мотивація при прийнятті такого рішення зазвичай повязана з неефективністю чи неможливістю вилучення наявних грошових коштів з поточного обороту підприємства: така дія могло б спричинити за собою значні втрати доходів або навіть погіршення ділової репутації організації. В цьому випадку залучення кредитних коштів може виявитися більш вигідним кроком, який дозволить вирішити поставлені перед компанією завдання і не втратити досягнутих позицій.

Однак поряд з належним виконанням умов кредитного договору нерідко зустрічаються і випадки, коли одержувач кредиту виявляється не в змозі виконати взяті на себе фінансові зобовязання. Це може бути повязано з переоцінкою своїх фінансових можливостей на початковому етапі, в процесі отримання кредиту, або з тим, що протягом терміну договору про надання позики, укладеного між одержувачем коштів і банківською установою, у позичальника змінилася фінансова ситуація, і він більше не може вносити необхідні платежі в тому обсязі, який передбачений умовами угоди.

Досудові заходи впливу на боржника, які можуть бути застосовані банківською установою

Якщо допущені позичальником прострочення незначні і він виявляє явну готовність докласти всіх зусиль для виконання взятих на себе зобовязань, банківська установа може піти на організацію переговорів з ним про можливість деякого перегляду умов договору, який міг би дозволити такому позичальнику погасити наявну заборгованість. Як заходи, які могли б тимчасово полегшити його фінансове становище, можуть бути застосовані відстрочка виплати основного боргу зі сплатою лише відсотків по ньому протягом певного часу, реструктуризація кредитного зобовязання зі зміною, наприклад, терміну дії договору та деякі інші способи.

Проте необхідно визнати, що не всі позичальники, опинившись у важкій фінансовій ситуації, готові відкрито заявити про це банк і запропонувати спільно знайти рішення проблеми, що створилася. Причини такої позиції можуть ховатися в небажанні присвячувати кредитна установа в що зявилися у нього проблеми або побоювання, повязані з тим, що банк може відмовитися піти йому назустріч або навіть погіршити його стан, зажадавши, наприклад, негайного повернення боргу. При цьому така мотивація може лежати в основі дій як фізичного, так і юридичної особи.

Звернення до суду з метою забезпечення виконання позичальником взятих на себе фінансових зобовязань

У цій ситуації банківська установа, як правило, спочатку приймає самостійні спроби досудового врегулювання ситуації, що склалася. Банк здійснює спроби самостійного встановлення місця знаходження неплатника з тим, щоб предявити йому вимоги про погашення заборгованості та фінансових санкцій, повязаних з її виникненням. Однак в разі, якщо такі спроби здійснювалися неодноразово і не принесли результату, банківська установа має право звернутися до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.

Подача такої заяви повинна супроводжуватися додатком всіх документів, що підтверджують наявність у фізичної або юридичної особи, до якого предявляються фінансові вимоги, заборгованості за взятими на себе зобовязаннями. До числа таких документів належать кредитний договір, укладений між позичальником і фінансовою установою, і всі підписані платником додатки до цього договору. Крім того, в разі наявності додаткових документів, які були надані позичальнику, наприклад графіка внесення платежів, який не був частиною кредитного договору, їх слід додати до позовної заяви. Крім того, при складанні такої заяви фахівцям банку слід мати на увазі, що стаття 131 Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації встановлює, що зміст подається позову повинно включати конкретну суму, яка, на думку позивача, підлягає стягненню з відповідача, і алгоритм розрахунку цієї суми.

Розглянувши всі надані документи, судовий орган винесе рішення у даній справі. Якщо фінансові претензії позивача будуть визнані обгрунтованими, суд ухвалить зобовязати позичальника сплатити належну кредитору суму, зафіксувавши своє розпорядження виконавчим документом. Так, в залежності від характеру справи, розміру стягуваної суми, типу судового органу та інших обставин, в рамках яких здійснювався розгляд, документи, що формуються судовим органом, можуть бути різними. Зокрема, стаття 12 Федерального закону № 229-ФЗ від 2 жовтня 2007 року "Про виконавче провадження" встановлює, що до числа документів, прийнятих за результатами розгляду справи про заборгованість за кредитними зобовязаннями, відносяться судові накази і виконавчі листи, які можуть бути сформовані судом загальної юрисдикції або арбітражним судом.

Реалізація вимог кредитора в порядку виконавчого провадження

Якщо за результатами такої справи боржник як і раніше відмовляється виконувати взяті на себе фінансові зобовязання по кредиту або тим чи іншим чином ухиляється від їх виконання, банківська установа має право звернутися до судового пристава-виконавця з заявою про порушення відносно неплатника виконавчого провадження. При цьому необхідно враховувати, що стаття 30 Федерального закону № 229-ФЗ від 2 жовтня 2007 року "Про виконавче провадження" вимагає, щоб до такої заяви був прикладений документ, що підтверджує винесене судове рішення, на підставі якого у заявника формуються підстави для звернення з заявою про порушення виконавчого провадження.

Розглянувши таку заяву і додані до неї документи, судові пристави-виконавці повинні прийняти рішення про порушення виконавчого провадження протягом трьох днів з того моменту, як вони отримали від заявника всі документи, що підтверджують підстави для цього дії. Винісши відповідну постанову, судові пристави повинні повідомити про нього неплатника. При цьому пункт 1 статті 30 Федерального закону № 229-ФЗ від 2 жовтня 2007 року "Про виконавче провадження" передбачає, що судові пристав-виконавці повинні надати неплатнику певний термін, протягом якого він може добровільно виконати покладені на нього зобовязання. Однак надання йому такого терміну передбачено тільки в разі, якщо стосовно цього боржника вперше порушується виконавче провадження у даній справі. Якщо таке виробництво раніше вже порушувалася, а також в деяких інших випадках, передбачених чинним законодавством, в наданні такого періоду часу може бути відмовлено.

Способи впливу на боржника, право на застосування яких надається судовим приставам-виконавцям відповідно до законодавства

Якщо протягом відведеного періоду неплатник не скористався наданою йому можливістю для погашення прострочених фінансових зобовязань по кредиту, судові пристави-виконавці застосують до боржника заходи.

При цьому чинне законодавство передбачає двоякий характер заходів, спрямованих на забезпечення покриття фінансових претензій заявника, які можуть бути застосовані до боржника. Так, стаття 68 Федерального закону № 229-ФЗ від 2 жовтня 2007 року "Про виконавче провадження" встановлює перелік заходів, які можуть бути звернені на майно неплатника при ухиленні його від виконання своїх фінансових зобовязань. Зокрема, фахівці Федеральної служби судових приставів (ФССП) мають право застосування таких способів впливу на неплатника:

• стягнення майна неплатника в рахунок погашення простроченої заборгованості. У такому майну, в залежності від характеру невиконаних зобовязань, за рішенням судового пристава-виконавця можуть бути застосовані різні заходи стягнення, включаючи арешт, вилучення та інші. У цій ситуації в якості майна можуть бути розцінені як належать неплатнику речі або предмети, а й грошові кошти, цінні папери та інші подібні цінності. Необхідно памятати, що чинне законодавство встановлює певні обмеження на застосування цього заходу: не підлягає зверненню на нього стягнення майно, що становить особисті речі або інструменти, використовувані боржником для здійснення своєї професійної діяльності, і деякі інші предмети;
• утримання грошових коштів в рахунок погашення боргу з доходів неплатника. При цьому в якості доходів, на які може бути накладено таке стягнення, можуть розглядатися не тільки заробітна плата або інший дохід, що отримується внаслідок трудового договору, однією зі сторін якого є боржник, а й інші види його доходів: державні трансферти, включаючи пенсію, посібники та інші;
• укладення угод та інших юридично значущих дій від імені боржника, які є підставою для відчуження його майна з метою подальшого виконання його зобовязань за рахунок цих речей, предметів або цінностей. Так, судові пристави-виконавці вправі звернутися до органу державної реєстрації із заявою, що містить вимогу про переоформлення прав власності за належне неплатнику майно. Крім того, фахівці Федеральної служби судових приставів має право від імені неплатника здійснити юридично значущі дії, які стануть основою для переходу права на його майно;
• примусові дії, повязані з нерухомістю неплатника, в якій він проживає. Зокрема, зміст статті 68 Федерального закону № 229-ФЗ від 2 жовтня 2007 року "Про виконавче провадження" надає судовим пристава-виконавцям право у випадках, передбачених чинним законодавством, примусово вселяти і виселяти неплатника з його житла, примусово звільняти від його присутності належить йому земельну ділянку та вживати інших заходів в рамках своїх повноважень.

Крім того, ухиляється від виконання своїх зобовязань боржника необхідно памятати, що стаття 67 Федерального закону № 229-ФЗ від 2 жовтня 2007 року "Про виконавче провадження" фіксує, що судові пристави-виконавці вправі застосувати певні каральні заходи відносно самого неплатника з тим, щоб спонукати його погасити наявну заборгованість. Зокрема, зміст цієї статті надає фахівцям Федеральної служби судових приставів право обмежити можливості такого громадянина в частині виїзду за кордон Російської Федерації до моменту погашення ним заборгованості.

Таким чином, наявність непогашеної заборгованості особи, яка отримала кредит або позику, перед банківською установою укупі з ухиленням від виконання своїх фінансових зобовязань здатне досить серйозно ускладнити життя неплатника. Якщо його сьогоднішнє фінансове становище настільки несприятливо, що не дозволяє виконувати умови кредитного договору, укладеного між ним та банківською установою, в повному обсязі, найкращим виходом із ситуації буде звернення в банк для проведення переговорів щодо становища.

У цьому випадку банк може застосувати до такого позичальника широкий спектр інструментів, зафіксованих у чинному законодавстві для такої ситуації. Наприклад, запропонувати йому реструктуризацію або рефінансування кредитного зобовязання, надати відстрочку щодо погашення основного боргу зі збереженням зобовязання зі сплати відсотків або скористатися іншим інструментом.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!