Чорний список неблагонадійних позичальників
Актуальність формування чорного списку банківських боржників
Відповідно до Федерального закону № 152-ФЗ від 26 липня 2007 року "Про персональних даних" існують значні обмеження, що регулюють можливість отримання, обробки та опублікування особистих даних громадян. При цьому інформація про наявність чинного кредиту і прострочених виплат, допущених при його погашенні, відноситься до категорії особистої інформації, що охороняється законом. У звязку з цим сформувати єдиний чорний список банківських боржників на сьогоднішній день досить важко.
Разом з тим банківські установи дуже зацікавлені в отриманні такої інформації, оскільки доступ до неї міг би істотно знизити їх ризики при видачі кредитних коштів фізичним особам. Так, наприклад, банку, куди клієнт звернувся із заявою про видачу кредиту, відомо, що даний потенційний одержувач кредиту неодноразово допускав пропуски терміну внесення чергового платежу по наявним у нього кредитами, ухилявся від вступу в переговори з банком з приводу реструктуризації заборгованості і всіляко перешкоджав виконанню рішення судового органу, куди банк, що видав йому кредит, змушений був звернутися. Зрозуміло, що в такому разі банку вигідніше буде відмовити даному потенційному позичальникові, оскільки ймовірність того, що він своєчасно і в повному обсязі виконає умови договору, невелика.
База даних Федеральної служби судових приставів
Тому, незважаючи на всі встановлені чинним законодавством обмеження, банківські установи та інші зацікавлені в обміні такою інформацією сторони працюють над формуванням інформаційних баз даних в цій області в рамках, визначених Законом № 152-ФЗ від 26 липня 2007 року "Про персональних даних". Так, одним з інструментів, існування якого допускається зазначеним нормативно-правовим актом, є інформаційний банк виконавчих проваджень. Його ведення, наповнення інформацією і оновлення здійснюється Федеральною службою судових приставів.
На сайті цього відомства є спеціальний розділ, присвячений роботі з вказаною базою даних. Зокрема, для того щоб дізнатися, чи є у конкретного громадянина будь-яка заборгованість, необхідно знати його прізвище і імя, а також регіон постійного проживання. У разі якщо в цьому регіоні зафіксовано кілька боржників з однаковими прізвищами та іменами, субєкт, який працює з базою, може уточнити свій запит, ввівши по батькові і дату народження цікавить його фізичної особи.
Разом з тим, характер цієї бази даних має на увазі певні обмеження щодо внесених до неї відомостей. Так, вона відображає тільки інформацію щодо справ, які перебувають у стадії виконавчого провадження: таким чином, в неї потрапляють тільки ті проблемні одержувачі кредитів, щодо яких банківська установа вже подало позовну заяву до суду, судовий орган здійснив його розгляд і виніс рішення на користь позивача, а позивач звернувся в службу судових приставів з рішенням суду і заявою про порушення виконавчого провадження.
Формування єдиної інформаційної бази банківських установ
Зрозуміло, що до цього етапу доходять далеко не всі справи, повязані з невиконанням боржниками банків зобовязань по отриманому кредиту. Набагато більша їх частина припадає на позичальників, які перебувають на стадії переговорів з банком про можливості по реструктуризації кредиту або просто розшукуються банком з метою забезпечення виконання ними своїх зобовязань. У звязку з цим кожен банк змушений формувати власний чорний список банківських боржників. При цьому такі списки, як правило, значно ширше, ніж інформаційна база Федеральної служби судових приставів.
Спочатку такі чорні списки велися кожним банком окремо. Однак така ситуація практично не вирішувала наявних у банківських установ проблеми, оскільки при наявності простроченої заборгованості або іншого невиконання кредитних зобовязань в одному банку фізична особа могло безперешкодно звернутися в інша кредитна установа, яка не мала ніякої негативної інформації про нього.
У звязку з цим банки стали робити спроби формування єдиної інформаційної бази, в якій перераховувалися б боржники по кредитах, з урахуванням обмежень, встановлених Федеральним законом № 152-ФЗ від 26 липня 2007 року "Про персональних даних". Це призвело до необхідності уніфікації зібраних про фізичних осіб відомостей. В результаті була розроблена форма так званих кредитних історій - свого роду списку особистих справ, в яких відбивалася історія виконання позичальником своїх зобовязань за отриманими кредитами. Повна версія кредитної історії, відповідно до практики, встановленої Центральним банком Російської Федерації на підставі Федерального закону № 218-ФЗ від 30 грудня 2004 року "Про кредитні історії", звичайно складається з трьох частин.
Перша з них - так звана титульна частина кредитної історії, яка містить інформацію, що дозволяє ідентифікувати потенційного позичальника, наприклад, його прізвище, імя, по батькові, дату народження та інші персональні відомості. Друга, основна, частина особової справи присвячена умовам укладених ним кредитних договорів і відомостями про порядок їх виконання. Нарешті, третя частина кредитної історії, яка зазвичай носить закритий характер, відображає інформацію про джерело, з якого отримані наявні дані про позичальника, і коло користувачів, які мають доступ до цієї інформації.
Бюро кредитних історій
Проте, Федеральний закон № 218-ФЗ від 30 грудня 2004 року "Про кредитні історії" допускає внесення цих відомостей до інформаційних баз різних організацій. У звязку з цим на сьогоднішній день бази даних, які ведуть банківські установи Російської Федерації, обєднані в реєстрах декількох основних бюро кредитних історій - спеціалізованих організацій, які займаються збором, зберіганням і оновленням інформації про кредитні історії.
На сьогоднішній день в Російській Федерації діє кілька десятків бюро кредитних історій, найбільшим з яких є Національне бюро кредитних історій.
Однак, незважаючи на гадану розрізненість цієї інформації, Федеральний закон № 218-ФЗ від 30 грудня 2004 року "Про кредитні історії" визначає механізми отримання доступу до неї, які дозволяють зацікавленому банківській установі дізнатися, яка кредитна історія звернувся до нього потенційного позичальника. Зясувавши цікаві для її відома, банк самостійно зможе прийняти рішення про те, наскільки великий ризик невиконання ним своїх фінансових зобовязань по отриманому кредиту, і чи можна довіряти такому позичальнику.
Центральний каталог кредитних історій
Таку можливість банківська установа має завдяки функціонуванню спеціального органу - Центрального каталогу кредитних історій (ЦККІ). Він містить інформацію про те, в якому саме бюро кредитних історій знаходяться відомості про історію виконання своїх зобовязань конкретним позичальником. Крім того, в разі якщо та чи інша бюро кредитних історій припинило своє існування, Центральний каталог кредитних історій приймає на себе функцію тимчасового зберігання його інформаційних баз до того моменту, поки вони не будуть передані у відання іншого бюро, що є правонаступником ліквідованої організації.
Таким чином, банківська установа, при наявності необхідності, може отримати доступ до персональних даних позичальника щодо його взаємодії з іншими кредитними організаціями. Для формування відповідного запиту в Центральний каталог кредитних історій йому необхідно мати інформацію, що дозволяє ідентифікувати потенційних неплатників, наприклад, прізвище який звернувся із заявою про надання кредиту позичальника, його імя, по батькові, дату народження та інші відомості. Однак встановлена банками практика, як правило, вимагає надання всіх цих відомостей ще на етапі подачі заявки на отримання грошових коштів в якості кредиту.
Порядок отримання інформації про кредитну історію позичальника
Тому, використовуючи всі ці відомості, надані самим позичальником, банк може звернутися в Центральний каталог кредитних історій, зясувати, в базі якого саме бюро зберігається інформація про конкретний позичальника, а потім звернутися туди для отримання відомостей про те, які кредити і в яких банківських установах він отримував, які суми і на який термін він брав, чи є у нього діючі кредити, допускав він прострочення платежу і ухилявся від виконання своїх фінансових зобовязань. На підставі цієї інформації фахівцям банку буде простіше оцінити ризики при видачі грошових коштів даного конкретного позичальника. Таким чином, обробивши і оцінивши ці відомості, співробітники банку приймуть рішення про видачу кредиту або про відмову в його видачі.
Однак позичальникові слід мати на увазі, що отримати інформацію по цій базі може не тільки банк, але і він сам. Це може бути корисно, наприклад, в разі, якщо потенційний позичальник неодноразово стикається з відмовою в наданні кредиту. Цілком можливо, причина криється в негативні факти його кредитної історії. При цьому алгоритм, який боржникам необхідно використовувати для отримання цих відомостей, практично нічим не відрізняється від переліку кроків, які повинен зробити банк.
Так, спочатку боржники повинні звертатися в Центральний каталог кредитних історій, щоб дізнатися, в якому бюро зберігається інформація про них. Потім боржникам потрібно буде зробити запит відповідно до порядку, встановленого цією конкретною організацією. Для того щоб ознайомитися з чинним порядком, звичайно досить зайти на офіційний сайт цікавить бюро кредитних історій: як правило, на цьому ресурсі досить докладно прописується алгоритм здійснення звернення. Однак слід мати на увазі, що деякі кроки, такі як звернення до Центрального бюро кредитних історій, він може здійснити тільки за посередництва фінансової установи, наприклад, звернувшись з відповідною заявою в банк, де він отримував кредит.
