Укладення угоди про прощення кредитором зобов'язання боржника

Цивільно-правові відносини як спосіб формування зобовязань

Цивільно-правові відносини між субєктами - найбільш поширена форма взаємодії як фізичних, так і юридичних осіб, правова природа якого в досить ступеня врегульована чинним законодавством. Зокрема, в якості нормативно-правових актів, що встановлюють рамки і характер умови взаємодії субєктів в рамках цивільно-правових відносин, найчастіше використовуються Цивільний кодекс Російської Федерації і Цивільний процесуальний кодекс Російської Федерації.

Субєктами взаємодії в рамках цивільного права можуть виступати фізичні і юридичні особи, однак не виключений і змішаний характер взаємодії, в якому однією зі сторін є громадянин або кілька громадян, а інший - організація або група компаній. Проте, правова природа такої взаємодії в залежності від характеру субєктів, що вступають в нього, звичайно не зазнає значних змін. У звязку з цим для регулювання подібних за своєю природою типів взаємодії застосовуються одні і ті ж положення чинного законодавства, і в разі регулювання відносин між фізичними особами, і при необхідності врегулювання відносин між організаціями. Такі положення наберуть чинності не тільки щодо розгляду характеру самих зобовязань, а й при здійсненні будь-яких дію, спрямованих на їх припинення, наприклад, підписання такого документа як угода про прощення боргу.

Предмет боргового зобовязання

Як правило, необхідність такого регулювання повязана не тільки з потребою встановлення самого порядку взаємодії, але і з необхідністю встановлення можливих наслідків таких відносин і ступеня їх впливу як на самих субєктів, залучених до них, так і на третіх осіб, які можуть підпадати під вплив результатів такої взаємодії. Так, наприклад, одним з широко поширених наслідків наявності цивільно-правових відносин між субєктами є виникнення у одного з них або у групи таких субєктів зобовязань перед іншим субєктом або групою осіб.

Предмети таких зобовязань можуть бути різноманітні: так, в загальному вигляді можна констатувати, щоб під цим терміном звичайно розуміється обовязок однієї особи здійснити передачу іншій особі будь-якої речі, цінності, предмета, надати йому будь-яку послугу або виконати для нього будь-яку роботу.

Таким чином, поняття зобовязання в чинному законодавстві трактується досить широко. Зокрема, воно може включати в себе і взаємодія, засноване на надання коштів у позику, і відносини, що базуються на укладенні трудового договору, і багато інших сценарії.

Разом з тим, саме зобовязання щодо передачі одним субєктом іншому певної суми грошових коштів є одним з найпоширеніших. Однак природа його виникнення також може бути досить різноманітною: наприклад, такий обовязок виникає у орендаря, який взяв у власника в тимчасове користування будь-яке майно, у власника квартири, який скористався комунальними послугами, або у позичальника, який отримав кредит у банку або взяв грошові кошти в борг у іншої фізичної особи.

Договір та інші підстави виникнення боргових зобовязань

Таким чином, укладення договору, що обумовлює виникнення заборгованості у однієї особи по відношенню до іншого, є одним з найбільш поширених підстав формування зобовязання. Разом з тим, стаття 307 Цивільного кодексу Російської Федерації передбачає, що вони можуть виникнути і в звязку з дією інших підстав, а стаття 8 цього ж нормативно-правового акта встановлює, які причини можуть виступати в якості таких підстав. Зокрема, в зазначеному розділі документа йдеться про акти, що видаються органами влади і місцевого самоврядування, постанов судових органів, заподіянні шкоди здоровю, майну, життю іншої особи, необгрунтованому збагаченні, а також придбання майна, яке тягне за собою формування боргового зобовязання, або створення авторського твору або обєкта, який передбачає виплату авторського гонорару за його використання.

У всіх цих випадках між сторонами виникає зобовязання, що підлягає відшкодуванню з боку особи, яка взяла його на себе. У загальному випадку воно перестає діяти після того, як особа, обтяжене цією необхідністю, повністю виконало всі умови договору або угоди, укладеної з протилежною стороною. Це підстава припинення його дії є одним з основних, а опис процедури його здійснення наводиться в статті 408 Цивільного кодексу Російської Федерації. Зокрема, така процедура передбачає оформлення кредитором розписки в тому, що погашення заборгованості здійснено позичальником повністю, і кредитор не має до нього будь-яких претензій, повязаних з даною справою.

Припинення зобовязань: можливі підстави

Однак чинне законодавство передбачає певні випадки, в яких наявна заборгованість може бути погашена без здійснення боржником дій, які повинні були складати істота порядку, відповідного процедурі її погашення. Більш того, стаття 407 Цивільного кодексу Російської Федерації допускає можливість припинення зобовязання в односторонньому порядку. Однак перелік ситуацій, в яких це можливо, досить обмежений, і в кожній з них передбачається виконання відповідних умов, без яких припинення дії вимоги неможливо.

У загальному вигляді, включаючи припинення дії обовязки позичальника в звязку з виконанням ним умов договору, чинне законодавство передбачає кілька ключових підстав зняття необхідності сплати боргу з позичальника. Зокрема, в їх число входять такі підстави:

• надання відступного. У цьому випадку за згодою сторін замість дії, передбаченого договором, одна зі сторін здійснює інші дії, наприклад, надання іншого майна замість запланованого, в рахунок припинення зобовязання;
• залік зустрічної вимоги. Припинення обовязки позичальника здійснюється на підставі наявності у нього зустрічної вимоги до кредитора, причому обсяги вимог обох сторін можна порівняти;
• збіг кредитора і позичальника. Ситуація, коли кредитор і позичальник виявляються одним і тим же особою, можлива в результаті передачі йому права вимоги від іншого кредитора або позичальника. У цьому випадку зобовязання вважається погашеним;
• новація боргу. Даний механізм здійснюється за допомогою укладення нової угоди між сторонами, в якому змінено предмет попередньою заборгованості або спосіб її повернення;
• неможливість виконання зобовязань, передбачених договором або мировою угодою. Як причини, які можуть послужити достатньою причиною для застосування цього підстави, є зовнішні умови, на які не може вплинути жодна зі сторін, наприклад, землетрус, і дії кредитора, в результаті яких позичальник виявляється нездатний реалізувати умови договору;
• видання акта про припинення заборгованості державним органом, наприклад, судом. У свою чергу, суд, виносячи таке рішення, повинен буде мати досить вагомі причини для нього;
• припинення існування особи, обтяженого заборгованістю. Зокрема, в рамках цього підстави законодавство передбачає смерть фізичної особи або ліквідацію юридичної особи, яке мало почати дії, передбачені умовами угоди;
• прощення боргового зобовязання. Це підстава може бути використано в разі добровільної згоди кредитора відмовитися від своїх вимог стосовно позичальнику.

Прощення боргу: умови і обмеження

Особа, яка надала кредит або позику іншій особі, має право за власною ініціативою, на прохання особи, яка отримала кредит, або з іншої причини відмовитися від пропонованих їм вимог, тим самим звільнивши позичальника від обовязку повернення заборгованості відповідно до умов, передбачених договором.

Така форма припинення дії договору або угоди, укладеної між ними, носить назву прощення боргу.

При цьому прощення не має на увазі можливість зміни форми, характеру або обсягу виконання зобовязань, а включає лише повна відмова особи, яка надала позику або кредит, від своїх вимог.

При цьому здійснити таку відмову дана особа має право тільки в тому випадку, якщо така дія не тягне за собою порушення прав будь-яких інших осіб. Наприклад, організація "А", що знаходиться в скрутному фінансовому становищі, має заборгованість перед іншою організацією "Б" в розмірі 100 тисяч рублів. При цьому організації "А" за виконані роботи в інтересах третьої компанії "У" повинна отримати від неї грошові кошти в тому ж розмірі - 100 тисяч рублів. При цьому фінансове становище компанії "А" в даний момент таке, що вона не в змозі за рахунок власних коштів або будь-яких інших джерел виконати своє зобовязання перед компанією "Б". Таким чином, єдиним джерелом погашення її заборгованості може стати виплата боргу перед нею компанією "У". У цій ситуації підприємство "А" не має права пробачити цей борг організації "В", оскільки тим самим вона порушить права і законні інтереси підприємства "Б".

Форма укладення угоди про прощення боргу

Як правило, для забезпечення легітимності процедури прощення боргу і доведення факту звільнення боржника від своїх зобовязань сторони, між якими існувала ця заборгованість, повинні укласти мирову угоду про прощення боргу. Відповідно до встановленої практики, таке мирова угода звичайно укладається у письмовій формі, завдяки чому воно може бути використано, наприклад, в процесі судового засідання або в іншій ситуації при виникненні необхідності.

Зразок такої угоди звичайно включає в себе наступні основні розділи. Перший з них - так звана "шапка" документа, в якій вказується номер документа, дата і місце його складання, а також основні характеристики її підписали, які охоплюють як кредитор, які прощає борг, і боржник, позбавляє від своїх зобовязань. Так, якщо мова йде про фізичних осіб, в цьому розділі угоди досить буде вказати їх прізвища, імена, по батькові та адреса місця проживання або паспортні дані. Якщо ж документ підписаний представниками організацій, необхідно, крім особистих даних учасників угоди з приводу боргу, вказати підстави, що дають їм право діяти від імені цих юридичних осіб. Такою підставою може виступати, наприклад, довіреність, видана цій особі.

Основні розділи письмової форми угоди про прощення боргового зобовязання

Наступний розділ угоди з приводу боргу описує предмет досягнуту домовленість: тут фіксується, на підставі якого документа в однієї зі сторін виникли фінансові зобовязання по відношенню до іншої, і в якому обсязі кредитор звільняє боржника від них. Зокрема, таке звільнення може бути здійснено повністю або частково: в будь-якому з цих випадків, однак, слід вказати суми, що підлягають погашенню і прощені. Крім того, відповідно до положень, прописаних в діючому законодавстві, цей розділ повинен містити твердження про те, що досягнуте мирова угода не порушує прав і законних інтересів третіх осіб. Цей розділ фактично є основною частиною документа, в якій фіксуються всі істотні умови досягнутої угоди.

Решта розділів документа є допоміжними. Так, наприклад, в сучасній російській практиці достатнього поширення отримав зразок угоди, що включає в себе положення про конфіденційність досягнуту домовленість, які встановлюють зобовязання сторін про нерозголошення умов договору та прийнятті всіх необхідних заходів для того, щоб ці умови не були розголошені третіми особами, присвяченими в істота документа.

Останній розділ угоди, звичайно іменований прикінцевими положеннями, описує процедурні характеристики процесу реалізації угоди, включаючи такі його параметри як кількість копій документа і їх дійсність, порядок внесення змін і доповнень до угоди, момент вступу документа в силу. Крім того, в цій частині документа повинні бути прописані способи, які сторони визнають легітимними для інформування один одного про обставини, які можуть зробити істотний вплив на виконання ними умов домовленості. Нарешті, тут же фіксується співвідношення умов, прописаних в угоді, з чинним російським законодавством. Як правило, сторони домовляються про те, що всі ситуації і обставини, що не знайшли прямого відображення в даному документі, підлягають вирішенню і врегулювання відповідно до положень, прописаних в діючих нормативно-правових актах Російської Федерації.

Заключні розділи угоди про прощення боргового зобовязання

Заключна частина угоди, як і будь-яка заключна частина офіційного документа, підписаного двома або більше сторонами, повинна включати в себе детальну інформацію про осіб, які брали участь у складанні і підписанні документа. Зокрема, якщо мова йде про фізичних осіб, тут вказуються їх особисті дані-якщо ж мирову угоду про прощення боргу укладено між юридичними особами, цей розділ повинен містити інформацію про їх найменування та реквізити. Крім того, необхідно ретельно простежити за тим, щоб всі відомості, наведені в цьому розділі документа, повністю відповідали інформації, яка зафіксована в "шапці" угоди. При порушенні такого умови дане мирову угоду може бути визнано недійсним.

Крім того, можливим умовою недійсності такої угоди може бути обмеження законних прав та інтересів третіх сторін. Необхідно встановити дійсне відсутність такого факту, оскільки його декларація, прописана у відповідному розділі угоди, не є перешкодою для подачі заяви в суд третьою стороною при наявності підстав.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!